Чи виживе Україна?

Підготував для вас переклад статті почесного президента Ради з міжнародних відносин і старшого радника Centerview Partners Річарда Хааса:

Те, чого Україна та її західні прихильники досягли після вторгнення росії в лютому 2022 року, є надзвичайним. З росією, ядерною державою, яка має втричі більше населення, ніж Україна, вдесятеро більший ВВП і армію, що у багато разів переважає за чисельністю особового складу і технікою, ми воювали майже внічию. Україна контролює близько 80% своєї території, як і два роки тому.

Президент росії володимир путін, очевидно, розраховував, що його загарбницька війна буде схожа на попереднє вторгнення в Україну в 2014 році, коли російські війська швидко захопили Крим і більшу частину східного регіону Донбасу. Він бачив Україну, Європу і Сполучені Штати слабкими та розділеними. Він також вірив своїм генералам, коли ті обіцяли, що російська армія сильна і здолає будь-який опір, який може чинити Україна.

Всі ці припущення виявилися хибними. Але, з усім тим, є підстави для занепокоєння.

Довгоочікуваний контрнаступ України, покликаний звільнити територію і здобути перемогу на полі бою або принаймні надати імпульс, який би створив підґрунтя для перспективної дипломатії, був значною мірою відкинутий. Росія навчилася жити в умовах західних економічних санкцій і значною мірою переорієнтувала життєво важливий експорт енергоносіїв на Китай та Індію.

Західні військові санкції також не виконуються: росія продовжує продавати зброю Індії та іншим країнам і купувати її у Північної Кореї та Ірану. Вона також змогла придбати нібито цивільні технології та продукти, які можуть бути перепрофільовані для військового використання. Вона розширила свою оборонно-промислову базу і тепер має значну перевагу над Україною в кількості артилерії та боєприпасів, які вона може доставити на поле бою.

Росія демонструє мало ознак виснаження. Попри надзвичайні людські жертви війни, які оцінюються в понад 300 000 загиблих і поранених російських військовослужбовців, контроль Путіна над засобами масової інформації та публічним наративом дозволив Кремлю звести до мінімуму інакомислення і переконати багатьох росіян у тому, що їхня країна є жертвою, а не агресором.

Тим часом Україна демонструє ознаки політичного розколу. Президент України Володимир Зеленський щойно звільнив свого головного генерала. Що ще важливіше, Україна бореться на полі бою, значною мірою через те, що республіканці в Конгресі США заблокували пакет військової допомоги на суму 60 мільярдів доларів. Республіканська опозиція, схоже, відображає суміш відродженого ізоляціонізму, симпатії до авторитаризму путіна і партійного бажання не дати президенту Джо Байдену здобути політичну перемогу перед президентськими виборами в листопаді.

В ідеалі Байдену вдасться переконати достатню кількість республіканців співпрацювати з ним і колегами-демократами для схвалення нового траншу допомоги, що відповідає стратегічним інтересам Америки. Але на такий результат не можна розраховувати, попри зростаючу кількість доказів того, що Україні не вистачає зброї та боєприпасів і, як наслідок, їй дедалі важче протистояти російському військовому тиску.

У зв'язку з цим виникає питання: Як Україна та її друзі в Європі та інших країнах можуть заповнити хоча б частину порожнечі, що залишилася після того, як США більше не готові надавати значну допомогу?

Європа вже погодилася надати Україні понад 50 мільярдів доларів нової економічної допомоги; разом з іншими країнами (такими як Південна Корея і, можливо, Японія) також потрібен скоординований план надання Україні зброї та боєприпасів, щоб вона могла краще захищати себе і завдавати ударів по важливих російських військових цілях. Водночас друзі України повинні допомогти їй відновити та розширити свою збройову промисловість, щоб вона стала менш залежною від здатності та готовності інших надати ресурси, необхідні для ведення війни.

Водночас Україна може зменшити свої потреби в ресурсах і врятувати життя, прийнявши переважно оборонну військову стратегію. Захист і збереження 80% території країни, яку Україна зараз контролює, є можливим і необхідним. Україна нічим не поступиться, обравши таку позицію, враховуючи, що військове звільнення Криму, Донбасу та інших окупованих росією територій не є можливим, принаймні в короткостроковій перспективі. І вона може продовжувати домагатися повної територіальної реституції за столом переговорів, якщо і коли розпочнуться серйозні переговори.

Якщо надання зброї визначатиме долю України цього року, то вибори президента і Конгресу США в листопаді значною мірою визначатимуть долю України у 2025 році та в подальшій перспективі. Якщо Байдена переоберуть, і якщо Сенат США перейде під контроль республіканців, як багато хто очікує, а демократи повернуть собі Палату представників, тоді буде створено підґрунтя для відновлення економічної та військової допомоги США і, можливо, зближення України з НАТО. Це позбавить путіна впевненості в тому, що час грає на його боці, що, своєю чергою, збільшить шанси на те, що дипломатія вийде на перший план.

Якщо ж переможе колишній президент Дональд Трамп і республіканці збережуть контроль над Палатою представників, на Україну чекає набагато складніше майбутнє. Тягар безпеки України ще більше ляже на неї саму та її друзів у Європі та Азії. Якщо вони виявляться готовими та здатними заповнити більшу частину прогалин, що залишилися після припинення підтримки з боку США, можна передбачити тривалу патову ситуацію на полі бою, за якою наступить конструктивна дипломатія. Якщо ж ні, то путін, швидше за все, скористається своєю перевагою на полі бою і сяде за стіл переговорів лише для того, щоб нав'язати результат, якого він прагнув від самого початку.

Різниця між цими двома майбутніми разюча. Ставки для України, Європи та світу величезні. Президент Китаю Сі Цзіньпін, який має власні плани щодо Тайваню, з великим інтересом спостерігає за тим, як все це розгортається.  Так само як і Іран. Якщо США продемонструють небажання виконувати свої зобов'язання і дотримуватися норми міжнародного права про те, що територія не може бути захоплена силою, нас чекає майбутнє, набагато більш жорстоке і небезпечне, ніж минуле.