$300 млрд путіна належать Україні
З одного боку, дивно, що цю дискусію взагалі потрібно проводити. Зрозуміло, що агресивна війна росії не була спровокована і що її поведінка регулярно суперечить законам війни.
Зрозуміло, що Україна є постраждалою стороною, і їй знадобляться величезні кошти, щоб вигнати агресора і стати на ноги. І з прецедентів, таких як війна на знищення Іраку проти Кувейту в 1990-91 роках, зрозуміло, що платить агресор. (Остаточна виплата репарацій Іраком була здійснена у 2022 році на загальну суму 52,4 млрд доларів).
Таким чином, питання не стоїть, але, з усім тим, існують численні аргументи проти цієї програми, переважно фінансового та політичного характеру.
Дозвольте мені пояснити, чому це неправильно.
Перше побоювання полягає в тому, що авторитарна держава виведе активи із західних юрисдикцій, якщо Захід зробить крок до арешту і розподілу російських активів в Україні.
Нонсенс. Стурбований самодержець, уважно спостерігаючи за розгортанням дебатів, вже прийняв би своє рішення. Навіщо чекати, коли в будь-який момент може бути накладений мораторій?
Авторитарні режими, які мають намір здійснити подібні агресивні дії, вже вивели ризиковані активи із західних юрисдикцій. Тому рішення використати гроші путіна для України нікого не здивує. Воно також не буде повністю негативним - буде надіслано сигнал, що якщо ви нападете на своїх сусідів, то ваші гроші підуть тим же шляхом, що й російські. Вони опиняться в руках вашої жертви.
По-друге, деякі західні компанії, банки та юристи стверджують, що росія вдасться до захоплення західних комерційних активів у росії за принципом "око за око". У мене для них є новина: кремль вже грабує західні активи у своїй юрисдикції, змушуючи продавати їх за часто заниженими цінами режиму або друзям кремля. Поведінка режиму вже була описана як "кричуще порушення прав власності інвесторів". Путін вже натиснув на курок.
Крім того, західні компанії, які інвестували в росію в останні роки, робили це попри чіткі попередження. Західні уряди не зобов'язані їх рятувати.
По-третє, аргумент про суверенний імунітет вже був відкинутий в інших справах, нещодавно у справі режиму Саддама Хусейна. Крім того, адвокат і колишній виконавчий директор Комісії з розслідування подій 11 вересня Філіп Зеліков (Philip Zelikow) та інші добре аргументували контрзаходи, стверджуючи, що суверенний імунітет втрачається, коли держава діє всупереч міжнародному праву, як це, очевидно, зробила росія.
Але навіть якби будь-який з наведених вище аргументів мав певну силу, противників арешту активів слід запитати: як ви плануєте знайти 100 мільярдів доларів на рік, необхідних для фінансування військових зусиль України та її подальших потреб у відновленні протягом наступного десятиліття?
А що, якщо гроші не знайдуться, які наслідки та довгострокові витрати?
Той факт, що близько 110 мільярдів доларів фінансування України зараз застрягли або в Конгресі США, або в Європейському Союзі, підкреслює політичні виклики, пов'язані з тим, щоб змусити західних платників податків підписати великі чеки на користь іноземних одержувачів. Виборці страждають від жорсткого тиску з боку вартості життя, і розумно подумати про їхні потреби також. Та й навіщо це їм, якщо можна змусити заплатити росію?
В основі цих дебатів лежить незмінний факт, що поразка України буде катастрофічною для західного альянсу.
Військова поразка може призвести до того, що російські танки повернуться до кордонів НАТО - бронетехніка, яку зараз масово знищують українські війська під Авдіївкою, може просунутися більш ніж на 1000 км (630 миль) на захід до кордонів Польщі, країн Балтії та Словаччини.
І це ще не все. Нині дуже потужний військово-промисловий комплекс України додасться до російського потенціалу і збільшить загрозу для Заходу.
Також було б нерозумно допомагати Україні виграти війну, а потім спостерігати за тим, як відновлення і реконструкція зазнають невдачі через недостатнє фінансування. Це загрожує соціальною і політичною нестабільністю в Україні; високі очікування понад 1 мільйона демобілізованих військових будуть розчаровані, і вони будуть розгнівані.
Будь-який з цих сценаріїв загрожує величезними потоками мігрантів з України до Західної Європи та необхідністю для НАТО витрачати ще більше коштів на безпеку й оборону. Це також може розпалити вогонь популізму всередині країн НАТО і підняти тему політичної нестабільності та фрагментації в Альянсі.
Зрештою, перемога України у війні та, що не менш важливо, мир повинні стати головним проєктом НАТО в галузі безпеки з часу краху комунізму наприкінці 1980-х років.
Потреби змушують. Ми не можемо зазнати невдачі. Передача мільярдів путіна Україні (хай там як) - це правильний крок, юридично і практично. Альтернативи просто немає.
Автор: Тімоті Еш - асоційований науковий працівник Chatham House у програмі "Росія та Євразія".
Переклад з англійської: Родіон Шкурко